Моя добра мала Батьківщина: Історія села

Нове Поріччя - палац та пиво.

Сьогодні Нове Поріччя - одне із звичайнісіньких сіл. Ні тобі яскравих пам'яток історії, ні якихось інших особливих цікавинок. Природа, правда гарна. Але де у нас, на Поділлі, «негарну» знайдеш? А, от, колись...

А колись там було багато чого. У першу чергу це стосується палацу магнатів Скибиневських. Сьогодні про його красу і велич нагадує лише малюнок славетного білоруського художника Наполеони Орди. Під час революції, як то часто було, селяни палац зруйнували «до основанья».

Від грандіозного палацового комплексу залишився лише флігель. Наразі там сільська школа. Через специфічну архітектуру її називають «рогатою». Збереглися ще й жалюгідні залишки грандіозного парку.

Від Скибиневських, крім «рогатої школи», до наших часів дійшло і кілька цікавих високохудожніх надгробків, що стоять біля костелу в Городку. На жаль, найгарніший - Віктора Скибиневського, зберігся дуже пагано. Деталі пам'ятників відлиті з чавуну. З часом кріплення зіржавіли, багато фрагментів відпало. На жаль, полагодити високохудожні надгробки ніхто тоді не здогадався. З часом деталі пропали. Сьогодні це щось незрозуміле, а ще років 20 тому пам'ятник нагадував мініатюрний готичний храм з високим і дуже красивим шпилем. Пропала і чавунна плита з портретом та епітафією. Збереглося лище її чорно-біле фото.

Ще Нове Поріччя було відоме своїй великим пивзаводом. Пивовари добре знають, що для виготовлення доброго пива важлива якість води. Родовище такої є під селом. Порічанське пиво поставляли, як до Петербургу та великих міст імперії, так і за кордон. Від велетенського заводу до наших днів дійшло кілька невеликих підсобних приміщень, та грандіозні підвали. А ще оригінальні пляшки - на них зображено лева з кухлем пива верхи на діжці (правда лев більше нагадує мавпочку). В музеї ви можете побачити, як пляшки, так і колекцію пивних етикеток. За це дяка сайту «Про пиво Российской империи»

На початку Першої світової обладнання евакуювали (наш район був у прифронтовій зоні). Пізніше, наш хазяйновитий нарід, розвалив цехи та розтягнув по своїх хазяйствечках каміння та цеглу.

Історія Новопорічанської броварні

Нове Поріччя — село в Городоцькому районі Хмельницької області. Засноване в 1762 році. У 1830 році Нове Поріччя купує Віктор Скибневський.

Віктор Скибневський - шляхтич гербу Слєповрон (народ. 9 вересня 1787 в Вовківцях (тепер Борщівський р-н Тернопільської обл.), помер 28 лютого 1859 в Новому Поріччі). Власник великих маєтків на Поділлі. Президент Суду мір і границь Проскурівського повіту. Від батьків успадкував маєток у Вовківцях. Завдяки своїй посаді та непересічному господарському хисту неймовірно збагачується. Скуповує села в Проскурівському та Кам'янецькому повіті. Спочатку купує сс. Андрійківці і Райківці. У 1822 р. в Карла Мнішха сина великого коронного маршалка, набуває села Олексинець Підлісний та Слобідку-Олексинецьку, а в 1830 році Нове Поріччя разом з резиденцією Мнішхів. У 1850 закупив у Вінцента Красінського, колишнього генерала наполеонівської армії, так званий «дунаєвицький ключ», в який крім містечка Дунаївці входило ще 10 сіл . Статок ВіктораСкибневського налічував 32000 моргів (прибл.18000 га). Зі шлюбу з Антоніною Залеською мав вісім дітей

( Віктор Миколайович Скибневський)

Один з синів, Генріх Скибневський, успадковує від батька с. Нове Поріччя і в 1876 засновує тут броварню. Побудова пивзаводу в Новому Поріччі була не випадкова. Відомо, що для виготовлення хорошого пива потрібна якісна вода. Родовище відмінної води знаходиться під селом. На той час, це був найпотужніший пивзаводу Кам'янецькому повіті і другий (після Вінницького п-з| в усій Подільській губернії

До нашого часу дійшли штамп контори Новопорічанського пивоварного заводу Генріха Скибневського 70-х років ХІХст. і малюнок славетного білоруського художника Наполеона Орди, на якому зображений розкішний палац Генріха Скибневського. «Подільський Версаль» - так величаво і захоплено називали цей маєток. З приходом більшовиків у 1919-1920 роках, палац було зруйновано до «основания». Від величного палацового комплексу залишився лише одноповерховий павільйон, зображений на малюнку Орди справа. Зараз там сільська школа. Через специфічну архітектуру її називають «рогатою». Збереглися ще й жалюгідні залишки грандіозного парку.

Невідомо, що спонукало Генріха продати прибуткове підприємство, мова звісно йде про пивзавод, але вже в 1887 році він знаходиться у власності Катерини Ігнатьєвої, а орендує завод Леон Кляве. Леон Генріхович Кляве в цей час також орендує і управляє найбільшою на той час на Поділлі броварнею землевласниці Марії Львової в Чернятині Літинського повіту. Згодом Кляве, набувши управлінського досвіду і немалих коштів, засновує власну справу і в 1901 відкриває великий пивзаводу Проскурові (тепер Хмельницький).

У Новопорічанській броварні в 1887 році зварено 21-ну тисячу відер пива, працювало на ній у цей час 19 робітників.

Власниця броварні графиня Ігнатьєва Катерина Леонідівна з роду князів Голіциних - правнучка фельдмаршала Кутузова по матері, народилась З липня 1842 в с. Ільїнське Московської губернії, померла 20 травня 1917 в с. Круподеринці Київської губернії (тепер Погребищенський р-н. Вінницька обл.). Родовита дворянка і багата поміщиця була гарною і розумною жінкою, могла спілкуватись французькою, німецькою, англійською, італійською, старогрецькою, грецькою мовами та володіла 1700-ма десятинами землі в Київській, 2700-ма в Подільській, 15000-ма в Катеринославській губерніях. У 1862 році в місті Вісбадені (Німеччина) Катерина виходить заміж за Миколу Ігнатьєва, який відіграє опосередковану роль у долі Новопорічанської броварні. Оскільки фігура графа Ігнатьєва досить таки цікава, неординарна та суперечлива, дозволю собі ще один біографічний відступ.

КАтерина та Микола Ігнатьєви

Ігнатьєв Миколай Павлович, граф (з 1878р.) народився 17 січня 1832р. в Санкт-Петербурзі, помер 20 листопада 1908 р. в с. Круподеринці. Статки: 3500 десятин у Тверській губернії, дві кам'яниці в Петербурзі і дача в Петергофі, 3500 десятин у Київській губернії. Рід Ігнатьєвих веде свій початок від українського боярина з Чернігова Федора Бяконта, який перейшов на службу до московських князів у 1340 р. До речі, син Федора Алексій став московським митрополитом і почав будувати Московський кремль. У подальшому рід Ігнатьєвих при Московському дворі не був у числі знатних. Графський титул у 1878 р. отримав батько Миколи, Павло - директор Пажеського корпусу, Петербурзький генерал-губернатор, голова Комітету Міністрів.

Миколай Павлович Ігнатьєв закінчив Пажеський корпус, а потім Імператорську Військову академію з великою срібною медаллю. Падіння з коня і отримання серйозної травми ноги унеможливили подальшу кар'єру стройового офіцера, тому Ігнатьєв пішов на дипломатичну службу. Спочатку в Парижі, потім у Лондоні. У 1857 році був призначений головою дипломатичної місії у Хіву та Бухару. Проявив себе найкращим чином, уклавши з бухарським еміром ряд вигідних для Росії угод. Після чого 26-літній дипломат отримав звання генерал-майора, ставши наймолодшим генералом російської армії. Далі він - надзвичайний посол в Китаї, де в 1860 році підписує дуже

вигідний і дуже потрібний країні Пекінський трактат, завдяки якому Росія отримала на Далекому Сході Амурський і Уссурійський краї. У 1862 Ігнатьєв, як ми вже знаємо, оженився з княгинею Катериною Голіциною, з якою мали семеро дітей. 1878 рік став особливим для Миколи Ігнатьєва, коли він від імені Росії підписав знаменитий Сан-Стефанський мирний договір, за яким, Болгарія отримує незалежність після п'ятисотлітнього османського панування. Ігнатьєв стає справжнім героєм Болгарії. Ще до сьогодні його іменем названо центральний бульвар столиці Болгарії- Софії, місто і кілька селищ, споруджено чотири пам'ятники в Варні, Софії, Плевені і містечку Ігнатієво. Пізніше Ігнатьєв - зам міністра іноземних справ, міністр внутрішніх справ. Будучи міністром внутрішніх справ, ініціює прийняття антисемітського закону, так званих" Тимчасових правил про євреїв", які значно обмежували права єврейського населення. До речі, ці правила проіснували до 1917 року. Далі в кар'єрі Ігнатьєва ... падіння. У 1882 році знятий з посади за бажання створити прообраз парламенту - Земський Собор. Імператор Олександр III побачив у цьому спробу обмеження монаршої влади. Ігнатьєв висланий у свій маєток у Київській губернії в село Круподеринці, без права повернення в столицю. Хоча, за ним залишено звання та жалування члена Державної ради, та генерал-ад'ютанта. За Ігнатєвим закріпилася слава не тільки відмінного дипломата, але людини-марнотратника. Він проводив фантастичні фінансові авантюри з нерухомістю, його величезні маєтки були закладені по кілька разів, а гроші витрачені на різні утопічні проекти. В останні роки життя був у постійних боргах, на його державну платню був накладений арешт. Любив випити. А ще, граф залюбки йшов за кума до простих селянських родин у Круподеринцях. Помер напівбідний, напівзабутий у 1908 році, похований в усипальниці церкви с. Круподеринці.

Катерина та Микола Ігнатьєви. 1902 р.

Очевидно в круговерті фінансових махінацій чоловіка опинилася і власність графині Катерини Ігнатьєвої - Порічанський пивзавод, який на початку XX ст. був проданий. Відомо, що в 1909 році броварня належить сім'ї херсонського адвоката Тимчинського, орендує її В. Н. Лемберг. У цей час при 46 робітниках вироблялось пива на 85000 рублів за рік. Порічанське пиво поставляли, як до великих міст імперії, так і за кордон.

Збереглись етикетки Порічанського пивзаводу Катерини Ігнатьєвої, пізніших часів, а також пляшки з написом «Новопоречанский паровой пивозавод в в с.Новом Поречье. собств. Завода» і зображенням лева з кухлем пива та пляшкою в лапах, верхи на діжці.

У 1914 році на початку І світової війни обладнання пивзаводу евакуювали ( Нове Поріччя було в прифронтові зоні), подальша його доля не відома. Приміщення броварні спіткала участь палацу Скибневських - з приходом совітів зруйноване, каміння та цеглу розтягнули по своїх господарствах селяни. Від велетенського заводу до наших днів дійшло кілька невеликих підсобних приміщень, та залишки грандіозних підвалів.

Історія сільської бібліотеки

У 1925 році центром масово-політичної роботи серед населення став сільбуд, що на перших порах розміщався в одній із кімнат «Рогатої школи». Там було кілька лавок , збите з дощок підвищення, яке служило за сцену, в кутку стояло піаніно, забране у свій час з поміщицького маєтку. Сільбуд не мав штатного завідуючого, але робота в ньому вирувала. Кожного вечора клуб був переповнений молоддю. На кутках культармійці організовували хати- читальні.

Один із перших завідуючих сільською бібліотекою М.Й.Кобилянський згадує: «Особливо мені запам’яталась жива газета, яку ми випускали в сільбуді. А робилось це так. Збирали матеріал про події за тиждень і в неділю у сільбуді через рупорт розповідали про всі добрі і погані справи, які траплялись у селі. Особливо висміювали і критикували аморальні прояви серед молоді. Цей новий на той час вид масової агітації та пропаганди цілком себе виправдовував.»

З конфіскацією у 1927 році попівського будинку в ньому розмістилась сільрада і бібліотека. Із зростанням контингенту учнів сюди в одну із кімнат був переведений сільбуд. Бібліотека займала невеличку кімнату з боку саду і мала окремий вихід від клубу. В ній нараховувалось біля сотні книг художньої літератури і кілька десятків брошур політичного, науково- популярного та антирелігійного змісту.

Потяг до книги серед населення був такий великий, що люди в бібліотеці записувалися в чергу. Перші випускники семирічної школи розповідають, що вони організовувались у групи і, щоб уникнути черги, вночі забирались у бібліотеку та брали там по 2-3 книги, а після прочитання таким же способом їх повертали. Це було виявом невгамовного прагнення селянських дітей до знань, до науки.

Пізніше бібліотеку і сільбуд перенесли в будиночок який стояв біля церкви. Старожили згадують, що в цій бібліотеці працювали такі люди: Вандоляк Ніна Людвіківна, потім Дем’янова Софія Федорівна, пізніше Мамона Роза Іванівна.

А в 1961 році цю бібліотеку прийняла Дончак Марія Трохимівна. В бібліотеці було три шкафи. В одному були томи Леніна, а в двох інших художня література. Усі хотіли читати і малі і дорослі.

В 1967 році був збудований новий будинок культури. У будівництві постійну ініціативу проявляв тодішній голова колгоспу М.Г.Фанда. На другому поверсі була відведена кімната під бібліотеку. Завідуюча бібліотеки була Дончак Марія Трохимівна, яка працювала з 1967 року по 1973 рік. За останнє десятиріччя поліпшилось обслуговування населення літературою. До його послуг бібліотека з книжковим фондом 5240 екземплярів. Майже кожний дорослий колгоспник-читач. Навпроти бібліотеки була «Ленінська кімната» там проводили різні збори. У бібліотеку надходять десятки періодичних видань. За своїм якісним складом книжковий фонд розрахований на задоволення запитів усіх груп населення. Бібліотека бере участь у пропаганді рішень з’їздів партії, проводить читацькі конференції. Окрема вітрина систематично повідомляє про нові надходження з проблем землеробства, вирощування технічних культур і розвитку тварин. Дончак Марія Трохимівна неодноразово нагороджувалась грамотами.

Дончак Марія Трохимівна працювала у бібліотеці з 1967р. по 1973р.

«Рогата школа». Пам’ятник архітектури середини 19 ст.

У 20-30 роках в цьому приміщенні була бібліотека

Завідуюча бібліотекою Дончак М.Т. та директор клубу с. Басівка Горщук Р.С. проводять Ленінський урок

В 1973 році бібліотеку прийняла Падура Г.С. яка закінчила Камянаць- Подільське училище культури в 1973 році. Фонд бібліотеки становив приблизно біля 13000 екземплярів. З них 500 брошур, біля 20 періодичних видань.

В 1981 році була надрукована книга «Історія колгоспу Поділ ля» . В цій книзі розповідається історія трьох сіл: Нове Поріччя, Старе Поріччя, Басівка починаючи з 1578 року. Книга була написана нашими односельцями. -Відповідальний редактор доцент, кандидат педагогічних наук С.Д.Бабишен -Заступник відповідального редактора М.І.Грицик.

-Редакційна колегія: С.Д.Бабишен, О.Г.Бурейко, Я.П.Буряк, М.І.Грицик, К.Д.Даніловський, С.І.Падура, Г.М.Прощай, В.Й.Янковський.

Історія колгоспу «Поділля» була передана в сільську бібліотеку, де і знаходиться по сьогоднішній день.

При бібліотеці існували клуб за інтересами «Клуб ветеранів», індивідуальні групи читачів «Тваринники», «Механізатори», «Рослинництво». Один раз в тиждень бібліотека робила виїзд з книгами на ферму та польовий стан де обслуговувала читачів.

Бібліотека працювала в звичайному режимі по 90- роки. А тоді почались важкі часи для закладів культури та їх працівників. Бібліотеки перестали получати нові надходження книг та періодичних видань. А працівників перевели на 0,75 ставки, а пізніше на 0,25 ставки. Бібліотеки не опалювалися і не поводились ремонти. І так продовжувалось до 2005 року. Згодом підняли заробітну плату до 0,5 ставки. І потихеньку почали звертати на заклади культури увагу. І в таких умовах Падура Г.С. пропрацювала до 2008 року і пішла на заслужений відпочинок.

Падура Галина Сергіївна завідуюча сільською бібліотекою з 1973р. по 2008р.

У 2008 році бібліотеку прийняла Падура Оксана Леонідівна. У 2009 році закінчила Камянець-Подільський коледж культури з відзнакою. Бібліотекар отримувала 0,5 ставки і за першу зарплатню зробила ремонт в бібліотеці. Після ремонту бібліотека змінилась в кращу сторону. Падура О.Л. була нагороджена грамотою. В бібліотеці збільшилось читачів, проводяться різні масові заходи. В 2010 році до бібліотеки підвели газове опаленя . Тепер в зимову пору в бібліотеці тепло, а бібліотекарю дали повну ставку. Умови праці звичайно покращились, в бібліотеку надходять нові книги, сільська рада виписує на бібліотеку різні періодичні видання.

В 2012 році меценат-благодійник О.В.Герега виділив на бібліотеку кошти на які було закуплено пластикові двері і вікна, ноутбук. В тому ж році були замінені вікна і двері, зроблений ремонт. Тепер в бібліотеці ще тепліше і затишніше. Ще в 2012 році була закрита Басівська бібліотека, а відрився пункт обслуговування на Старому Поріччі, де обслуговуються читачі сіл Басівка і Старе Поріччя. Один раз в тиждень бібліотекар із Нового Поріччя іде обслуговувати тих читачів.

При бібліотеці обслуговується дві групи індивідуальних читачів: «Вчителі», «Місцеве самоврядування», 510 читачів, з них 48 дітей. Фонд бібліотеки становить 6721 документа, з них 6709 книг і 11 газет. Дитячої літератури 1741 примірників. В бібліотеці оформлені такі виставки: «Краю мій лелечий, рідна сторона», «Дивосвіт скарбів книжкових», «Золоті зерна української класики», «Живи і міцній українська державо», «Місцева влада інформує:: події, факти, коментарі».